Шекспиром сказано: «Мы все актеры.
В театре жизненном у всех есть роли».
Была девчонкою, а стала – мама;
Не безупречною, не без изъяна.
Была любимой, была противной,
Была упрямой невыносимо;
В укор все ставили мне мой характер:
«Пройдешь ты по сердцу…,
ну, словно, трактор».
Устами острыми, как будто жалом,
Я души ранила и без кинжала;
Словами жесткими я била хлестко,
И слыть язвительной мне было просто.
Уроки школьные судьбы мятежной,
Порою, больные – не бесполезны.
А ныне, чувствую, смиренней стала,
Когда в раскаянье грехи считала.
Теперь роль дочери мне приятнее –
Она же – главная, всех блистательней!
И жизнь моя теперь – репетиция,
В спектакле Господа!
И пусть продлится!
Пусть ныне образ мой пока не сложен,
Мой режиссер – Отец! Он мне поможет;
И лишь Ему кричу с восторгом, – Браво!
Ему вся жизнь моя! Ему вся слава!
09.04.07
Комментарий автора: Спасибо Господу за то, что в Его спектакле для меня нашлась роль. Благодарю Сергея Сгибнева за помощь в редактировании и участие. Спасибо Вам, за то что прочитали.
Прочитано 13193 раза. Голосов 3. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Молодец Наташа. Чувствуется от души напнсано. Успехов. Комментарий автора: Спасибо, Александр!
Нина
2007-04-10 12:35:33
Наташенька, мысли у вас хорошие. Но рифмы немного хромают - больше работайте над стихом, ищите, перебирайте слова. У вас всё получится! Комментарий автора: Спасибо Нина за отзыв. Буду стараться.
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
