О зависти...
Инок59
В спорах о «БОГОИЗБРАННОСТИ» все мы «преуспели»,
Однако в этом вот и кроется подвох.
Нас гложет зависть словно в самом деле,
Кого- то обделил ЛЮБОВЬЮ БОГ.
Гордыню теша ищем виноватых,
Оправдывая поднятый стакан.
А что «сосед» совсем не из богатых
Не важно,- если он с тобой не пьян.
Не важно,- если сутки он «ишачит»,
Ведь, на «похмелку» не дал три рубля.
А ты, проспавшись от семьи «занача»,
Выписываешь снова кренделя.
Нет,- каждый сам решает в своей жизни,
Ходить как все, под плетью пастуха.
Довольствоваться малым в «коммунизме»,
Иль своё счастье строить без греха.
Вопрос лишь в том, зачем винить «соседа»?
Ведь по делам ТВОРЕЦ нам воздаёт.
На паперти «…не подают по средам»,
А СЧАСТЬЕ,- каждый сам себе «куёт».
Еврей, христьянин или мусульманин
Не важно, был бы только ЧЕЛОВЕК,
Нет разногласий если БОГ меж вами,
Ведь ЗАПОВЕДИ дадены для всех.
А «крикуны» что делят на «сословья»,
Поверь мне брат то слуги сатаны.
ЛЮБВИ в них нет, лишь чёрное злословье,
Их души злобной зависти полны.
Прочитано 9256 раз. Голосов 2. Средняя оценка: 4,5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Пусть будет мне больней! - Николай Зимин Любил ли кто тебя,как я,
Родная моя Русь?
К твоим израненным полям
Я сердцем прикоснусь.
Я боль твою возьму себе.
Пусть будет мне больней!
Лишь только б ты в своей судьбе
Не знала горьких дней...
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
